з усього цілого гармонійну какофонію, чарівну пісню радощей і горя, якийсь урочистий Вавилон. Під нашою заохотою ритовники, сріблярі та емалярі творили справжні дива; одночасно розвивалася й продукція річей роскошування: ліонських шовків, арабських килимів, реймського полотна і руанської повсти. Добрі купці навідувалися конячками на ярмарки, возячи туди оксамит і златоглав, вишивання й ґаптуваня, шляхетне каміння, срібний посуд і розмальовані книжки. Мої веселі товариші напинали ятки по церквах і инших публічних місцях і виставляли там, як могли, історії з життя неба, землі і пекла. Жінки вдягалися в роскішні вбрання і розмовляли про кохання. О-весні, коли небо синіло, шляхта й кріпаки захоплювалися жагою побавитись на вкритих квітками луках. Скрипник наладновував свій струмент; дами, кавалери й панночки, міщане й міщанки, парубки й дівчата, взявшись за руки, починали танок. І тут раптом Війна, Голод чи Чума вхоплювалися в коло і Смерть, вихопивши скрипку з рук музики, починала вести вже свій танок. Пожежа жерла села й хутори, а озброєні люде вішали на гіллю дуба на перехрестях тих селян, що не могли дати викупу, і в'язали до стовбуря їхніх вагітних жінок: вночі вовки виїдали їм з черева їхній плід. Бідні люде втрачали розум. Инколи в мирні й спокійні періоди, без причини, під раптовим впливом одного лишень божевільного одчаю, вони кидали свої хати і, напів голі, бігли цілими гуртами, рвучи собі тіло залізними гачками та співаючи… Я не докоряю Ягве з сином за все це зло.
