випечатавшись у серцях людей, пробудив у них палке бажання кохати й пізнавати. З цього часу зоря християнського бога почала бліднути й хилитись до заходу. Сміливі мореплавці одкрили світи з численними народами, що не знали старого Ягве; виникла думка, що й він також не знав їх, бо не дав їм жадної звістки ні про себе, ні про свого сина-спокутувача. Незабаром якийсь польський канонік довів вертіння землі і тоді стало видно, що старий ізраїльський деміург не тільки не творив світа, а навіть не здогадувався і про його устрій. Витягнуто було спід манастирського пороху твори філософів, ораторів, правників і поетів старовини; проходячи з рук у руки, вони заохочували людей любити знання. Не то епіскопи — сам папа не вірив більше в того, кого він заступав своєю персоною на землі. Він кохався на мистецтвах і клопотався тільки про збирання античних статуй та будування роскішних палаців, в чиїй архитектурі знову запанував відновлений Брамантом Вітрувій. Тепер ми могли вже вільно зітхнути. Покликані зі свого довгого вигнання, справжні боги верталися на землю. Тут знаходили вони і храми і жертовники. Папа Лев, склавши їм до ніг вінець із трьома коронами та ключі, потай кадив їм фіміям. Спершись на лікті, Полімнія знову взялася за золоту нитку своїх молитов; по садах тендітні Грації, Німфи й Сатири знову збігалися в коло для танців; знову радість опановувала землю. Та тут трапилося ще раз нещастя, ще раз довелося нам зазнати гіркої долі. Надутий пивом і богословством, повстав проти
