пригод, ґаптованих золотом риз, блискучих емалей на раках і ковчегах з мощами, золотих хрестів і чаш, сузірь з воскових свічечок у темряві склепіння, гармонійного грому органів. Звичайно, все це зовсім не було ні Партеноном, ні Панатенеем, але ж воно осміхалося до серця й очей, воно ще було красою. Ті ж кляті реформатори не схотіли терпіти нічого радісного й приємного. Чорним роєм полізли вони по порталах, по цоклях, по церковних крилах та дзвіничках, розбиваючи своїми безглуздими молотками вирубані демонами з каменю в згоді зі стилем майстрів мистецтва образи, — ці постаті добрячих святих чоловічого й жіночого роду, ці зворушливі ідоли дів-матерей з ніжно притиснутими до лоня немовлятами. Правда, трошечки любого поганства таки влилося в культ заздрого бога; отже єретичні страховиська тепер те поганство викорінювали. Ми з товаришами напружували всіх сил, щоб перепинити цю їхню огидну роботу і я сам, наприклад, мав утіху скинути їх кілька десятків з височіни порталів і галерей на майдан, де по плитах розляпувався їхній отрутний мозок.
— Найгіршою бідою було те, що й католицька Церква теж зреформувалася, і стала лютішою, ніж будь-коли. В мирній французькій землі сорбонці й манахи з нечуваним шалом завзялися проти вигадливих демонів і вчених людей. Мій, наприклад, пріор був з великих ворогів науки. З деякого часу його чомусь занепокоїли мої нічні молитви: можливо, що він зауважив у мене на нозі
