між грядками капусти й салати. Я схилив перед ним свого рогатого лоба і стиха проказав йому дружні слова:
— «Хай боронить вас старий Єгова, Добродію! Ви знаєте його добре. О, як добре ви його знаєте, як гарно зрозуміли ви його вдачу»!
— Свята людина пізнала в мені ангола безодні, подумала, що бог її прокляв, і несподівано вмерла з одчаю.
— Новий вік був віком філософії. Дух досліду розвивався, побожність гинула; пошана до плоти ослабла і дух роздобувався на нові сили. Звичаї придбали приємности, незнаної до тих часів. І навпаки — манахи мого ордену ставали що далі, то більшими неуками й наволоччю, і манастир не давав мені ніяких вигід поруч з містом, де вже панувала ввічливість. Я не міг уже залишатися в ньому. Кинувши свою рясу в кропиву, я нап'яв на свій рогатий лоб пудрену перуку, сховав під білими панчохами свої цапині ноги і, з ціпочком у руках та з повними газет кишенями, явився в світ. Тут я став учащати на людні гулянки та до кафе, де сходилися діячі пера. Мене приймали й у салонах, де — приємна новина! — крісла пристосовувались до форм заду, де жінки викладали здорові міркування і де толком говорили навіть метафізики. Місто визнало мене за великого аворитета в екзегетиці, і я, не хвастаючись, скажу, що я чимало допоміг абатові Мельє в складанні його твору, як і капеланам пруського короля в роботі над Поясненою Біблією.
