Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/188

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

помилка, і якобінці тоді, за прикладом манахів, на чиїм місці опинилися, вперто вимагали від усіх однакової слухняности. Після смерти мадам Гельвеціус наша громадка скупчилася в салоні мадам Кондорсе. Бонапарт охоче навідувався на наші розмови.

— Визнавши в його особі велику людину, ми думали, що він так само ідеолог, як і ми. Ми користувались у країні значним впливом. Отже, ми вжили цей вплив на користь Бонапарта і допомогли йому створити Імперію, бажаючи показати світові нового Марка-Аврелія. Ми думали, що він дасть усьому світові спокій, але він не справдив наших сподіванок, вчинивши нам прикре розчарування.

— Хуткістю тямкування, глибиною затайливости і дивовижною дієздатністю він, безперечно, на багато переважав инших людей. Що творило з нього викінченого ватажка, так це те, що він жив виключно біжучим моментом і не розумів нічого, що стояло поза безпосередньо щоденною дійністю. Таланти в нього були широкі, але нестатечні. Величезний широтою та простий і вульгарний, його розум охоплював усе людство, але не міг знестися понад нього. Він мислив, як мислив і кожен гренадір його армії, хоч і з нечуваною силою. Він любив гру щастя і охоче його випробовував, кидаючи сотнями тисяч одних пігмеїв на других. Це були забавки великої, як цілий світ, дитини. Він був доста спритний, щоб не виключити зі своєї гри ще могутнього на землі і подібного до нього духом насильства та жагою