до влади старого Ягве. Він йому погрожував, підлещувався до нього, пестив і залякував його. Він засадив до в'язниці його заступника і з ножем під горлом вимагав у бідолахи помирування, що з часів іще Саула зміцнює царську владу; він підновив культ деміурга, співав йому Тебе Бога хвалимо і в маленьких, поширених по всій Імперії катехізисах змусив деміурга визнати його за Бога на землі. Вони з'єднали до купи свої громи і вчинили таки бучний гармидер.
— Поки забавки Наполеона струшували Европу, ми вітали одне одного за нашу мудрість, хоч инколи й жалкували, що доба філософії починається погромами, стратами та війнами. Найгіршим же лихом було те, що діти віка, упавши до найсумнішого роспутства, вигадали якесь нове мальовниче й літературне християнство, що, бувши доказом неймовірного ослаблення духу людського, нарешті завело їх у романтизм. Війна й романтизм, це тяжкі бичі! І як сумно було дивитися на цих людей, коли вони проповідували дитяче кохання і лютилися од рушниць і барабанів! Вони не розуміють, що війна, що колись створила мужні серця і заснувала міста у темних варварів, тепер приносить і самому переможцеві лишень руїну й злидні, і єсть тим страшнішим і дурнішим злочинством, що за наших часів народи сполучено в одне ціле мистецтвами, наукою й торгом. Божевільні європейці міркують, як би вхопитися одне одному в горло, і це в той час, коли одна спільна цивілізація їх повиває й об'єднує!
