Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/191

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
 
РОЗДІЛ ХХІІ
де читач побачить, як ревнощі славнозвісної колись коханки турбують у крамниці старовинних річей грішне щастя дядька Ґінардона

Дядько Ґінардон (як правдиво росповіла m-r Сар'єтові Зефіріна) нишком перевіз усі свої картини, меблі й раритети, зібрані на горищу на вулиці Принцеси, що він звав своїм ательє, до віднайнятої ним на вулиці Курсель крамнички, де й оселився, покинувши Зефіріну після п'ятидесяти років спільного життя, покинувши навіть без матраса, без горщика і без жадного су, коли не рахувати одного франка й сьомидесяти сантимів, що припадком лишилися в кишені бідолашної жінки. Дядько Ґінардон відкрив магазин старовинних картин та раритетів і посадив у ньому молоду Октавію.

Виставочне вікно виглядало принадно: видно було фламандських анголів у зелених мантіях на зразок роботи Жерара Давіда, Саломею школи Люіні, святу Барбару французького письма на дереві, емалі з Ліможу, шклянки з Богемії й Венеції, талірки з Урбіно; видно було англійські вишивані мережева, подаровані Зефіріні в часи її блискучої молодости, як що їй було вірити,