імператором Наполеоном III. В середині крамниці полискувало з темряви золото, скрізь ростулено було хрести, апостолів, патриціянок і німф. Одну картину було повернуто до стіни, щоб показувати її лишень знавцям, що їх небагато на світі; це була Жемблєтта Фраґонара, такої свіжости барв, наче б іще не мала часу висхнути. Сам дядько Ґінардон так казав. Комод з фіалкового дерева в глибу крамниці містив у своїх шухлядах ріжні раритети, — акварелі Бодуена, ілюстровані книжки XVIII віку, мініятюри. На мольберті запнутим спочивав справжній шедевр, диво, діямант, перл, словом, — дивно прекрасний твір Фра Анджеліко Вінчання Діви, писаний золотом та синьою й рожевою фарбами. Дядько Ґінардон вимагав за нього сто тисяч франків. На кріслі Люї XV, перед столом стилю ампір зі шклянкою для квіток, сиділа з вишиванням у руках молода Октавія. Залишивши своє художнє лахміття в своїй портьївській кімнатці на вулиці Принцеси, вона виглядала в магазині чисто як утілений Рембрандт, але з ніжним сяйвом і прозорістю Верме Дельфта, милуючи очі знавців, що вчащали до дядька Ґінардона. Спокійна й непорочна, вона цілий день сиділа одна в крамниці, в той час як стариган щось малював на горищу. О п'ятій годині він сходив відпочивати та розмовляти в крамниці зі щоденними одвідувачами.
З них найчастіше приходив граф Демезон, висока, худа, кощава і трохи горбата людина. Ниточки шерсти, почавшись йому з глибини западин під сківицями, хутко ширилися вниз і спадали
