Бушотта змивала з обличчя після вистави свій грим. В убиральню тихо вступив її старий поклонник, m-r Сандрак, а за ним втиснулася й купа инших. Не повертаючись до них, Бушотта запитала, чого їм тут треба, чого вони дивляться на неї, як йолопи, і чи не думають вони, що тут ятка з дивницями, як на ярмарку в Нейлі. Мовляв —
— «Добродійки й добродїї, киньте десять сантимів на посаг оцій панні і ви зможете полапати її за литки: вони з мармуру»!
І зиркнувши на гурт раздратованим поглядом, скрикнула:
— Ну? Гетьте! Забирайтесь!
Вона вигнала всіх, навіть коханця свого серця — Теофіля, що стояв там блідий, кошлатий, тихий і сумний, нічого не добачаючи і ніби відсутній. Забачивши ж Моріса, вона осміхнулась. Той наблизився до неї, схилився над спинкою крісла, де вона сиділа, і подякував їй за гру й спів, зі згуком і жестом поцілунка за кожним компліментом. Це її, очевидно, не задовольнило, бо вона повсякчасним перепитуванням та удаваним недовір'ям примусила
