його двічі, тричі, чотирі рази повторити формули свого захоплення, а коли він спинювався, то вона прикидалася так розчарованою, що він змушений був починати все з початку. Йому було важко робити це без практики, але ж було також дуже приємно дивитись на круглі й повні, наче золоті од світла, плечі та милуватись на її вродливе обличчя в дзеркалі.
— Ви виглядали чарівниче.
— Справді?… Би так думаєте?
— Неймовірно, як богин…
І тут він несподівано голосно скрикнув. Його очі через дзеркало спіймали якусь постать, що вступила до вбиральні. Він круто повернувся, повалився з роскритими обіймами на Аркадія і витяг його в коридор.
— Ось тобі звичаї, — скрикнула Бушотта, ледве не плачучи з досади.
Але молодий д'Еспарв'є хутко тяг свого ангола через гурт учених собак та родину американських акробатів просто до виходу.
Під деревами на свіжому бульварі, п'яний од радости і не вірячи ще в своє щастя, він кричав:
— Це ви! Це ви! Я дуже довго шукав вас, Аркадіє, Абдіелю, чи як там вам до вподоби, і знайшов таки нарешті. Аркадіє, ви взяли в мене мого ангола-охоронця, віддайте його мені назад. Чи ви ще любите мене, Аркадіє?
Аркадій одповів, що, аби виконати своє надангольське завдання, своє зобов'язання, він мусить стоптати ногами дружбу, співчуття, любов і инші
