церкву та втрачену непорочність і викликали їй на очі рясні сльози; од цих же пахощів боліла голова у вашої матери, розслабленої серед багатств нудьгою, так звичайною для всіх щасливих на землі людей. Коли ви почали ходити до коледжа, я цікавився вашими успіхами; я брав участь у вашій праці й гулянках, метикував укупі з вами над крутими задачами, дошукувався незловимого змісту якоїсь фрази Юлія Цезаря. Скільки прекрасних партій гри в навипередки чи в опуку зробили ми вкупі з вами! Не один раз зазнавали ми щастя перемоги і наші лаври не було заплямлено ні кров'ю, ні слізьми. Морісе, я вжив усіх можливих для себе заходів, щоб охоронити вашу непорочність, але не міг я завадити вам втратити її в чотирнадцять літ в обіймах покоївки вашої матери. Потім я з жалем дивився, як ви кохалися з жінками всякого сорту й віку, що з них не всі були вродливі, принаймні — на око ангола. Засмучений цим видовиськом, я звернувся до науки; роскішна бібліотека давала для цього широченні можливості. Я заглибився в історію релігій і наслідки цього ви вже знаєте.
— Але тепер, любий Аркадіє, — зауважив молодий д'Еспарв'є, — ви не маєте ні становища, ні впливу. Ви не маєте також жадних засобів до життя. Ви навіть не член суспільства, а якийсь волоцюга, босяк.
На це ангол запевним незадовольненням відповів, що зараз одягнений він краще, ніж у лахміття самовбивці.
Виправдуючись, Моріс післався на те, що одяг він свого ангола в лахміття самовбивці тому, що
