справжне ім'я Ялдабаофа, бо він не творець світів, а тільки темний і дикий деміург, що опанувавши безмежно малу частинку Всесвіту, посіяв на ньому горе й смерть. Сини неба, я прошу вас сказати, чи хочете ви повоювати і знищити Ялдабаофа?
І створений з усіх голосів один дужий голос відповів:
— Так, ми хочемо!
Після цього безліч анголів, промовляючи одночасно, присягалися взяти штурмом гору Ялдабаофа, розвалити мури з яспису й профиру і вкинути небесного тирана у вічну темряву.
Та тут крізь невиразний гомін залунав тонкий голос:
— Нечестивці, святотатці, божевільні, — тремтіть! Пан Бог уже простягає над вами свою грізну руку!
Це був вірний ангол, що охоплений поривом віри й любови, жадаючи слави сповідачів і мучеників та заздро, як і його бог, прагнучи дорівнятись людині в красі саможертви, проліз до богозневажців, щоб сміливо кинути їм виклик, посіяти серед них заколот і упасти під їхніми ударами.
Всі присутні повернулись до зухвальця з однодушним обуренням. Сусіди почали його бити, а він живим і чистим голосом гукав:
— Слава Панові! Слава Богові! Слава Творцеві!
Один з бунтівників здавив його за шию і спинив йому в горлі вигуки хвали. Потім його кинули на поміст і стопкали ногами.
Князь Істар підвів його з землі, взяв двома пучками за крила і, витягшись як стовп диму до
