Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/224

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Після нього з трибуни залунали заклики до зброї і обіцянки перемогти. Вихвалювано було шпаду, що обороняє діло справедливости. Двадцять раз заздалегоди прославлювано було тріумф анголів-повстанців під бурею оплесків роспаленої юрби. Крики «Хай живе війна!» попливли до німих небес.

Посеред цього загального захоплення на естраду вибрався князь Істар. Поміст застогнав під його вагою.

— Товариші! — сказав він. — Ви хочете перемоги, і це бажання цілком природне. Але вас, значить, у пень зіпсувала література й поезія, раз ви хочете взяти ту перемогу в війні. Тепер ідея війни може вміститися хіба в голову одурілого буржуа, чи припізненого розвитком романтика. Що таке війна? — Сміховинний маскарад, що їм захоплюється йолопський ліризм патріотичних гітаристів. Коли б Наполеон мав практичний розум, він би не морочився з війнами; але це був мрійник, закоханий в Осіяна. Ви кричите «Хай живе війна!». Ви теж мрійники. Коли ви порозумнішаєте? Розумні істоти не шукають собі сили й могутности в тих безглуздих вигадках, що з них складається військове мистецтво: в тактиці, стратегії, фортифікаціях, артилерії та иншій нісенітниці. Вони не вірять війні, що є фантазією: вони вірять хемії, що є наукою. І вони тямлять вкладати перемогу в альгебраїчну формулу.

Та витягши з кишені і показуючи зборам невеличку пляшку, князь Істар з урочистою усмішкою вигукнув:

— Ось вона, — перемога!