на ній злучилися. Дуже люблячи мадам Дезобель, Моріс був трохи закоханий і в Бушотту, чому трошечки й ревнував її до Аркадія, а ревнощі — почуття, властиве і людям і звірям — завжди чинять людям хоч би й легесеньке, а все ж пекуче страждання. Отже, здогадуючись про правду, що на неї темперамент Бушотти і характер ангола вказували йому досить красномовно, він докучав Аркадієві глузуванням і лайками, закидаючи йому неморальність його вдачі. Аркадій спокійно відповідав йому, що підбити фізіологічні імпульси твердо встановленим приписам — дуже тяжко, і що моралісти завжди зустрічали великі труднації в питанню про задовольнення певних потреб.
— Отже, — казав Аркадій — я мушу визнати, що укласти якусь систематичну природню мораль майже неможливо. Природа не знає принципів. Природа не дає нам жадної рації думати, що навіть життя людське варте пошани. Природа байдужа, і для неї добро і зло — речі цілком однакові.
— Тепер ви бачите самі, що людям потрібна релігія, — зауважив Моріс.
— Релігія, ця мораль ніби з неба, є, насправжки, звичайнісіньким узагальненням досвіду, — провадив далі ангол. — Звичаї встановлює один лишень лад життя, небо ж своїми приписами тільки посвячує старовинні звички. Виданий на якомусь Синаї серед піротехнічних фокусів божий закон є лишень списком людських забобонів. І з огляду на те, що звичаї міняються, довготревалі релігії, як жидо-християнство, мусять міняти свій моральний зміст.
