В ніжному спочинкові, що наступив після їх обопільного зачарування одне одним, вона сказала:
— Я часто роспитувалася про вас. Я знала, що ви вчащаєте до ріжних закутків на Монмартрі, що вас часто зустрічали з не так уже і вродливою мадемуазель Бушоттою, що ви стали дуже елегантним джентльменом і що ви заробляєте чимало грошей. Це мене не здивувало. Вас зроблено для успіхів… В день вашого…
Вона вказала пучкою куток між вікном і дзеркальною шахвою
— … приходу я дуже розсердилася на Моріса, що він приніс вам лахміття самовбивці. Ви мені сподобалися.. О, не за вашу красу. Не думайте, що жінки в такій мірі, як це про них говориться, чутливі до зовнішніх прикмет. Є, знаєте, щось таке… Словом, я покохала вас одразу ж.
Темрява на дворі тим часом гусла ще дужче.
Вона спитала:
— Правда ж ви не ангол? Моріс цьому вірить, але чому лишень не вірить той Моріс…
Вона жартовливо й допитливо зиркнула на Аркадія.
— Признайтеся, що ви все це вигадали і що ви зовсім не ангол!
Аркадій відповів:
— Я хочу тільки, щоб ви мене любили і буду всім, чим вам захочеться.
Жільберта остаточно заявила, що він не ангол: по-перше тому, що анголів не буває, а по-друге — з особливих причин, що знову навернули її розмову
