на втіхи кохання. Аркадій не став сперечатися і вони ще раз втратили спроможність переказувати свої почуття словами.
На дворі сипав густий і важкий дощ, по вікнах бігла вода; зненацька блискавка осяйнула муслінові занавіски, а від грому забряжчали шибки. Жільберта перехристилася і сховала своє обличчя на грудях у свого коханця.
Очунявши, вона сказала йому:
— Ваша шкіра біліша за мою.
Ледве тільки мадам Дезобель вимовила ці слова, до кімнати вскочив Моріс. Весь мокрий, але з посмішкою на устах, спокійний, щасливий і повний довір'я, він явився сповістити Аркадієві, що на свою половину в його грі його небесний приятель виграв у Льоншампі у дванадцять раз більше, ніж поставив.
Побачивши ж ангола і свою коханку в любовному безладді, він страшенно розлютився; од гніву йому стяглися м'язи на шиї, обличчя стало як малина, на лобі нап'ялися жили. Стиснувши кулаки, він рушив був до Жільберти, але раптом спинився.
Цей спинений рух перетворився в тепло: Моріс аж парував. Його лють не озброїла його, як Архілоха, мстивим ліризмом. Він лишень назвав свою невірну коханку неситою коровою.
Тимчасом, поладнавши безладдя в одежі, вона знову завернула свою звичайну гідність. Засоромлена й граціозна, вона підвелася і звернула на свого обвинуватця погляд, що одночасно висловлював і почуття ображеної чесности і готову пробачити любов.
