говорить так, бо знає, що жіноча краса їх бентежить. Ледве вони ступають на землю, так зразу ж починають бажати жіночих обійм, і практикувати втіхи кохання. А кохання їхнє — огненне й чарівниче, бо вони знають таємниці невимовних пестощей, що топляють дочок людських у безодні ласунства. Вкриваючи уста своїх щасливих жертв огненним медом та на довгий час викликаючи в їхніх жилах бурхливу течію свіжительного полум'я, анголи лишають їх майже непритомними з зачаровання.
— Дай мені спокій, брудна тварюко! — простогнав хворий.
— Ще одне слово, — казав далі ангол. — Ще одне слове, любий Морісе, щоб ствердити справедливість мною сказаного, і я дам тобі потім повну можливість спокійно відпочивати. Є багато вказівок, що на них можна послатися. Коли хочеш переконатися, що я нічого не вигадую, прочитай про любовні пестощі анголів і жінок у авторів: Юстін, Апології І і II; Йосип Флавій, Юдейська старовина, книжка І, розділ III; Атенаґор, Про воскресення; Лактанцій, книжка II, розділ XV; Тертуліян, Про серпанок Непорочних Дів; Марко Ефеський, Недорікий; Евсебій, Виховання евангельське, книжка V, розділ IV; святий Амброзій у книжці Ноїв ковчег, розділ V, святий Августин, Місто Боже, книжка XV, розділ XXIII; батько Мельдона, єзуїт, Про демонів, сторінка 218; П'єр Лебієр, радник короля…
— Замовкни, Аркадіє! Змилосердься, замовкни!.. та прожени цього собаку, — загукав Моріс. Очі йому
