— Бідна дитина!
Круглі щоки абата Патуйля запали в знак скорботи. Але майже зразу ж вони вип'ялися знову, бо серце його мало де з чого й радіти. Дух суспільства кращав. Якобінців, франкмасонів і безбожників скрізь було ганьблено. Добірна частина громадянства давала добрий приклад решті. Французька Академія плекала пристойність. Число християнських шкіл зростало. Молодь з Латинського кварталу оберталася до Церкви, а нормальна школа пахтіла духом семинарської бурси. Хрест святкував перемогу. Треба було тільки грошей, грошей і грошей.
Після шости тижнів спокою Моріс д'Еспарв'є одержав од свого лікаря дозвіл на прогулянку в кареті. Руки йому було підвязано. Вкупі з ним поїхали його коханка і приятель. Вони попростували до Гаю і з тихою радістю милували там собі очі на зелену травичку й дерева. Вони осміхалися всьому світові і ввесь світ осміхався їм. Як це сказав був Аркадій, їхні провини зробили їх кращими. Через пригоди ревнощей і гніву Моріс придбав своїй вдачі лагідність і доброзичливість. Він і далі любив Жільберту, любив не сердячись. Ангол тягся до цієї жінки як і перше, але його бажання вже позбулося отруйної цікавости. Жільберта цвіла і стала ще дужче жаданою. При каскаді вони пили молоко, що здавалося їм чарівним. Аркадій забув неправедність старого тирана світу. Але скоро йому за неї було нагадано.
