від служки Іполіта, вже двадцять п'ять років доглядача за кімнатами третього поверху й горища. Рене д'Еспарв'є ніколи не працював у бібліотеці вночі й не тямив читати по-жидівському, але ж могло бути й так, думав собі Сар'єт, що він або сам проводив, або ж наказав провести сюди якогось церковника, вченого й відданого святій екзегетиці орієнталіста, що перебував у Парижу переїздом і не мав часу чекати на ранок. Спадало йому також на думку, чи не накинувся часом на ці біблійні й талмудичні тексти охоплений раптовим поривом роскрити душу Сіма абат Патуйль, що не був позбавлений інтелектуальної цікавости і теж мав звичку шарпати книжки. Одну хвилину m-r Сар'єт готовий був думати на самого Іполіта, що він, обтрушуючи книжки та замітаючи бібліотеку протягом чверти віку, насамкінець і собі затруївся порохом учености і, ставши надто цікавим, сю-ніч збавляв собі очі й розум під місячним світлом та псував собі кров над цими плутаними значками. Сар'єт уявляв собі, що й молодий Моріс, повернувшись зі свого гуртка чи якогось чергового націоналістичного збіговиська, міг повихоплювати з полиць і так безпардонно поскидати в купу ці жидівські книжки, засліплений ненавистю до старого Якова та його новітнього покоління; адже цей син своїх батьків заявляв себе антисемітом і коли й мав зносини з жидами, то тільки з такими ж антисемітами, як і сам. Звичайно, всі ці здогади мали надто гіпотетичний характер, але розум m-r Сар'єта, не можучи заспокоїтись, ввесь час
