Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/281

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

найтяжчих тортур. Крамарі біля своїх дверей винуватили за подію анархістів, синдикалістів, соціялістів, радикалів і т. д., і вимагали законної кари. Більш глибокодумні голови добачали тут руку жида й німця і ждали вигнання чужоземців. Чимало було й таких, що вихваляли американські звичаї і закликали до лінчування. До новин з газет долучалися темні чутки. Говорено було, що вибухи скоїлися вже в кількох місцях, а бомби знаходжувано майже скрізь. І народня рука скрізь хапала окремих осіб, подібних ніби то до злочинців, і, пошматувавши їм у клапті одежу, приставляла їх судовій владі. На майдані Республіки юрба роздерла на шматки якогось п'яничку, що репетував: «Геть шпиків».

Президент Ради, міністер юстиції, довго радився з префектом поліції і вони вдвох вирішили для заспокоєння стрівожених парижан негайно ж арештувати п'ять чи шість апашів з тридцяти тисяч їх, що перебувають у столиці. Начальник руської поліції, пізнавши, як він думав, у цьому замахові маніру нігілістів, зажадав видачі царському урядові десятка руських утікачів, і його негайно ж задовольнили. Кілька видач зроблено було також для забезпечення короля Еспанії.

Довідавшись про ці енергійні заходи, Париж заспокоєно зітхнув і вечірні газети повітали дбайливий уряд. Звістки про поранених були дуже втішні. Небезпека їм не загрожувала і вони пізнавали своїх напасників у всіх особах, кого їм лишень було представлювано.