А я, людина порядної родини і блискучого виховання, — я з того червонію.
— Я також зазнав гарного виховання, — зауважив Аркадій.
— Де ж це?
— На небі.
— Ні, Аркадіє, ні; ти не мав виховання. Коли б тобі втокмачено було в голову гарні принципи, ти б їх і досі мав. Принципи ніколи не губляться. Я з дитинства навчився шанувати родину, батьківщину й релігію. І цього шанування я не забув і не забуду ніколи. Знаєш, що мене в тобі найприкріше вражає? Не твоє роспутство, твоя жорстокість, твоя чорна невдячність; не твій агностицизм, що, по совісті, ще можна було б дозволити, не твій скептицизм, що вже цілком вийшов з моди, бо з початком національного відродження ніхто вже не скептик у Франції, ні, — що мене найбільше верне од тебе, так це брак у тебе смаку, непристойність твоїх ідей, мугирність твоїх доктрин; ти міркуєш як теоретик, ти міркуєш як вільнодумець, ти прихильник теорій, що одгонять радикальничанням, смердять комбізмом і иншими ганебними штуками. Геть од мене! Ти мені бридкий… Аркадіє, друже мій єдиний, Аркадіє, мій старий анголе Аркадіє, дитино моя люба, ось послухайся свого ангола-охоронця, одцурайся своїх божевільних ідей, стань знову добрим, простим, непорочним і щасливим. Бери свого капелюха і ходім зі мною до Нотр-Дам'у. Помолимося там і спалимо свічку.
