думка вимагала од закону тягти до відповідальности диких анархістів, винуватців безлічи вбивств і пожеж; вона ніяк не могла дібрати толку, чого влада заходилася саме біля світу мистецтв і шляхти. Зачувши одним з останніх звістку про арешт, Президент Ради й охоронець печатки аж підскочив на свому кріслі, оздобленому менш лютими за нього в ту хвилину сфінксами, і в тремтінню роздратованих думок зацюкав, на зразок Наполеона, своїм складаним ножиком по червоному дереву свого столу стиля Ампір. Коли ж покликаний ним суддя Сальнев явився перед його очі, президент шпурнув того ножика в камін, на зразок того, як кинув свого ціпка в вікно Люї XIV перед Льозеном. Тільки найвищим зусиллям волі він стримав себе і ослаблим голосом запитав:
— Чи ви збожеволіли?.. А я ж вам кілька раз натякав про своє бажання, щоб організація змовників була анархістичною, антисоціяльною, глибоко антисоціяльною й антиурядовою, з певним синдикалістичним одлиском; я досить яскраво висловив бажання, щоб справу ведено було в цих межах, а ви що з неї зробили? — Реванш для анархістів і вільнодумців. Кого ви мені заарештували? Улюблену націоналістичною публікою співачку та сина особи, що дуже важить у католицькій партії, що вітає в себе наших епіскопів і має руку в Ватикані; особи, що сьогодні чи завтра може бути післаною представником до папи. Ви одним махом одколюєте від мене сто шісдесят депутатів і сорок сенаторів правої та ще й у переддень інтерпеляції
