Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/294

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Генерали її коцюбли в розбещеності й неуцтві. Обсипані шаною й багатством, вони більше думали про втіхи свят, ніж про втому війни. Завжди вірний і бравий генералісімус Михайло після довгої низки віків утратив свій колишній запал і звагу. Повстанці ж 1914 року, навпаки, знали всі найновіші й найбільше вдосконалені способи науки руйнування як найкраще. І, нарешті, все у них було готове й росписане. Армія повстання, зібрана корпусами по сто тисяч анголів у всіх пустелях землі — степах, пампасах, пісках, кригах і снігах — була готова щохвилини рушити на небо.

Міняючи ритм атомів, що з них вони складаються, анголи можуть проходити через найріжноманітніші осередки. Духи, що оселилися на землі і мають після свого приходу тіло з субстанції дуже компактної, самі вже літати не можуть. Щоб дістатися етерних просторів і там пурхати на дозвіллю, вони потрібують допомоги своїх братів, таких самих повстанців, що, однак, лишилися в емпіреях і теж мають тіло хоч не нематеріальне (бо ж усе на світі є матерією), так надзвичайно тонке і цілковито прозоре. Певна річ, не без гіркого занепокоєння ладналися Аркадій, Істар і Зіта перейти з грубої атмосфери землі в чисті простори небесних безодень. Щоб пірнути в етер, анголам треба розвинути таку енергію, що й найзважливіші з них вагаються перед таким вчинком. Входячи в цей тонкий осередок, їхня субстанція мусить сама тоншати, роспаровуватись і з розмірів людського тіла ширитись до обсягунай більших хмар, що будь-коли