Вибравшись сьома високими терасами берега Ґанґа до схованих під ліянами храмів, п'ятеро анголів непомітними стежечками дісталися в повний пахучих грон і смішливих малп дикий сад, де в глибині знайшли Того, кого приїхали тут шукати. Спершись на лікті, архангол лежав на чорних подушках, ґаптованих пломенистим золотом. Біля його ніг відпочивали леви й газелі. Обкрутивши стовбурі дерев, свійські змії звертали до нього свої дружні очі. Ледве він забачив анголів гостей, його обличчя вкрилося скорботою. Вже й тоді, коли, мавши вінець з виноградного листу на чолі та патерицю з лози в руках, він учив і розраджував людей, його серце не один раз сповнялося суму; але ніколи ще з часу тої славетної поразки його обличчя не вкривалося таким невимовним горем і тугою.
Зіта росповіла йому, що безліч чорних знамен скупчено по всіх пустелях земної кулі; визвольний рух поширено й підготовано також і в тих провінціях неба, де вибухнув був перший бунт. І вона додала:
— Князю, твоя армія чекає на тебе. Веди її до перемоги.
