дня, спустивши з височини свого трону очі в найглибшу безодню, він побачив Ялдабаофа в Геєні, куди був скинув його, сам побувши там довгий час у кайданах. Ялдабаоф і в вічній темряві зберіг свої гордощі. Почорнілий, побитий, страшний та величний звів він свої очі до царя небес і з призирством одвернувся. І новий бог, оглядаючи ворога, помітив на його змученому обличчю одлиск розуму й добрости. Тепер Ялдабаоф позирав на землю і, бачучи її конання в злі й муках, плекав у свому серці доброзичливі наміри. Несподівано він схопився і, б'ючи по етеру велетенськими крильми, як парою весел, рушив на землю вчити й розраджувати людей. Його велетенська тінь уже несла нещасній планеті приємний, ніби ніч кохання, холодок.
Тут Сатана прокинувся, зрошений холодним як крига, потом.
Нектарій, Істар, Аркадій і Зіта стояли біля нього. Співали бенгальські буківчаки.
— Товариші, — сказав великий архангол. — Ні, не йдім війною на небо. Досить з нас, що ми маємо силу його завоювати. Війна родить війну, а перемога — поразку.
— Переможений Бог стане Сатаною, Сатана переможець — Богом. Хай же доля порятує мене од такого лютого лиха! Я люблю пекло, що розбудило мій розум, люблю землю, де я можу чинити якесь добро, як що взагалі можна його робити в цьому страшному світі, де істоти живуть тільки вбивством. Тепер, завдяки нам, старого Бога вже позбавлено його старої сили в його земному царстві
