молодий макака, припнутий ланцюгом за середину тіла. Ростом був він завбільшки з дитину п'яти років, а на його посинілій морді, зморшковатому лобі та тонких губах проступала передсмертна туга. Він звів на одвідувача ще живий погляд своїх жовтих очей, потім схопив схудлою рукою моркву, підніс її до рота і враз одшпурнув. Поглядівши ще деякий час на Сар'єта з дівчам, в'язень одвернув голову з таким виглядом, ніби не ждав більш нічого ні від людей, ні від життя. Стулившись вузликом, з коліньми в руках, він навіть не ворушився; лише подеколи сухий кашіль трусив йому груди.
— Його звуть Едгар, — сказало дівча. — Він продається, знаєте?
Але старий бібліофіл, що заздалегоди напасся гніву, надіючись зустрінути іронічного й здатного до злих жартів ворога книжок, тепер почував здивовання, співчуття й ніяковість перед цим дрібним створінням без сили, радости й бажань. Визнаючи свою помилку та зворушений цим майже людським обличчям, що ще дужче нагадувало таке через тугу й страждання, бібліотекар тільки й зміг вимовити, похиливши голову.
— Вибачте.
