Ранком другого дня m-r Сар'єт ускочив до кабінету Рене д'Еспарв'є не постукавши. Він зводив руки до неба, а його рідке волосся стовбичило йому на голові. З очей линув безмежний одчай. Ледве повертаючи язиком він оповів своє горе: старий рукопис Йосипа Флавія, шісдесят томів ріжного формату — безцінний скарб, Лукрецій з гербами великого пріора Франції Філіпа Бандома та власноручними нотатками Вольтера, рукопис Рішара Сімона і листування Ґасенді з Ґабріелем Ноде, двіста тридцять невиданих іще листів — усе зникло. На цей раз посідач бібліотеки збентежився. Хутко збігши по сходах і діставшись до залі філософів і глобів, він власними очима побачив розміри лиха. На безлічі полиць видно було роззявлені дірки. Він навмання почав шукати, пороскривав шахви, познаходив віники, ганчірки, огнегасителі, сколупнув лопатою кокс, струснув новий, почеплений в умивальні, редингот m-r Сар'єта і врешті знесилено спинив очі на спорожнілому місці папок Ґасенді. Весь учений світ уже пів віку голосно вимагав публікації цього листування. Рене д'Еспарв'є
