не відповідав на цей загальний крик, не згоджуючись ні сам витрачатись на таке солідне підприємство, ні перекласти витрати на инших. Знайшовши в цих листах багато вільнодумства і чимало таких розбещених уривків, що їх не могло б витерпіти благочестя XX віку, він волів, щоб вони краще лишалися невиданими, але почував, що за цей скарб він відповідає і перед своєю країною і перед всесвітньою цивілізацією.
— Як могли ви допустити грабіж такої безцінної речи? — суворо запитав він у m-r Сар'єта.
— Як я міг допустити грабіж такої безцінної речи? — проказав за ним нещасливий бібліотекар. M-r, коли б хтось розітнув мені груди, він знайшов би це питання випеченим у моїм серці.
Не зворушений цими урочистими словами, Рене д'Еспарв'є, стримуючи гнів, провадив далі:
— І ви не помічаєте жадної ознаки, що навела б вас на слід злодія, m-r Сар'єт? Ви не маєте жадного здогаду, ні хоч найменшої думки про спосіб, як усе це сталося? Ви нічого не бачили, нічого не чули, нічого не зауважили, нічого не знаєте? Згодьтеся ж, що це річ неймовірна. Подумайте, m-r Сар'єт, подумайте про можливі наслідки цієї нечуваної покражі, що відбулася під вашим носом. Документ, що йому не складеш ціни для історії людського духу — зникає. Хто його вкрав? Для чого його вкрадено? На чию користь? Злодії, напевне, добре знають, що не можуть скористатися з нього у Франції. Вони повезуть його на продаж в Америку чи в Німеччину. Німеччина
