Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/48

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Не можу вам цього пояснити, m-r Сар'єт, — але там є й поїдені шашелем старі жидівські книжки і ціла купа ріжної завали зі старих паперів. Вони мені заваджають. У першій од входу кімнаті вже й повернутися ніяк.

— Хто вам їх приніс?

— А чорт же ж його зна!

І почувши запрохання полуднувати, юнак легковажно рушив собі до їдальні.

M-r Сар'єт стрімголов побіг до павільйону. Моріс казав правду. Біля сотні томів було роскидано по столах, по стільцях, валялося на помості. Перед таким видовищем, вагаючись між радістю й страхом, здивований і збентежений, щасливий тим, що знайшов втрачений скарб і боячись знову його втратити, найпаче ж приголомшений дивизною події, книжковий раб залопотів як немовлятко, перебиваючи инколи це лопотіння божевільними приглушеними криками. Він пізнавав свої жидівські біблії, свої старі талмуди, свій сивої старовини рукопис Йосипа Флавія, свої листи Ґасенді до Ґабріеля Ноде і, нарешті, свій найдорожчий скарб — Лукреція з гербами Великого Пріора Франції та власноручними нотатками Вольтера. Він сміявся і плакав і притискував до серця ці турецькі сап'яни, телячу шкіру, пергаменти, велени і дерев'яні вицяцьковані цвяшками дощечки. І в міру того, як Іполіт вносив їх оберемок за оберемком до бібліотеки, m-r Сар'єт з тремтінням у руках побожно росташовував їх по їхніх порожніх місцях.