Оділь. На сходах же і в бібліотеці дослідники дійсно натрапили на сліди якоїсь босої ноги, що мусила ніби пливти в повітрі, ступала величезним кроком і була майже без ваги. Слідів цих викрито було тільки п'ять. Найвиразніший з них знайшовся в залі бюстів і сфер, біля столу, що на нього було накидано купу книжок. Фотограф префектури здійняв з нього кілька одбитків.
— Це щось більш жахливе, ніж усе инше, — прошепотів m-r Сар'єт.
Дезобель не міг сховати свого здивовання.
Через три дні антропометричне бюро префектури повернуло прислані йому фотографії, переказавши, що в його колекціях нема нічого хоч би трохи до них подібного. Рене показав ці фотографі після обіду Ґаєтанові; він, уважно придивившись до них, після довгого мовчання кінець-кінцем вигукнув:
— Ну звичайно, цьому в їхній префектурі взятись нізвідкіль! Це нога або якогось бога, або ж античного гімнаста. Ступня, що випечатала цей слід, має надзвичайно досконалу, невідому нашим расам і кліматам форму. Вона свідчить за присутність виточеної елегантности пучок і богостотної краси п'яти.
Рене д'Еспарв'є рішуче заявив, що його брат божевільний.
— Він поет, — зітхнула мадам д'Еспарв'є.
— Дядю, — озвався й Моріс, — ви, певне, закохаєтесь у цю ногу, як що колись її зустрінете.
— Ну що ж, це була б доля Віванта Денона, що подорожував з Бонопартом у Єгипті, — відповів Ґаетан. —
