з питанням: — Як поясняєте ви ці лиха, що лютують над людством? Звідки ці пошесті, голодні часи, повіді, землетруси?
— Треба ж богові нагадувати нам за себе хоч в-ряди-годи, — відповідав їй абат Ляпетіт з небесною посмішкою.
Моріс прикинувся, ніби не знати як зацікавився цією розмовою. Потім він ніби зачарувався мадам Фільоґранден, — молодою, досить свіжою жінкою, чия первісна непорочність позбавляла всякого смаку її красу, всякої соли м'ясо. Тут одна пристаркувата, в'їдлива й горласта дама, що своєю злиденною суконною одежею викидала людям на очі чванькуватість християнського багатства, верескливим голосом скрикнула:
— Люба мадам д'Еспарв'є, це ж у вас трапилися ріжні прикрощі: газети проміж рядків ввесь час товчуть про покражі, про безладдя в багатій бібліотеці д'Еспарв'є, про пограбовані листи.
— Ах! — відповіла мадам д'Еспарв'є. — Як би всьому тому, що пишуть газети, та вірити!..
— Ну, та раз вам пощастило завернути втрачені цінності, то значить і добре.
— В бібліотеці панує повний лад, — ствердила мадам д'Еспарв'є. — Ніяких пропаж нема.
— Ця бібліотека на третьому поверсі, правда? — запитала мадам Дезобель, виявляючи несподіваний інтерес до книжок. Мадам д'Еспарвьє пояснила, що бібліотека запосіла собі третій поверх цілковито, а за недостачею місця найменш цінні книжки розміщено ще й на горищу.
