Кольнутий цим ударом крила скороминущого часу, Моріс знову відчув пробудження бажань і відживлення сил. Біла й проміниста жертва, з закинутою головою, завмерлими очима та напівроскритими губами, Жільберта в нестямі майже безперервно стогнала. Коли це враз, силкуючись одночасно випростатись, охоплена жахом, вона голосно скрикнула:
— Що це таке?
— Та не ворушися, прошу, — сказав Моріс, затримуючи її в руках.
Він був у такому стані, що коли б навіть саме небо завалилося на землю, то це його ані трохи не збентежило б. Але вона з одного пориву вихопилася спід його обійм. Зібгавшися вузликом, та світячи з очей жахом, вона вказала пучкою на постать, що з'явилася між шахвою й каміном. Потім, безсила витримати це видовище і ледве не зомлівши, вона сховала своє обличчя за руками.
