дурницю. Так, ніби блискавка, враз заговорила совість Жільберти Дезобель.
— Не бійтесь, мадам, — пролунав ніжний голос.
Вона трошечки заспокоїлась і знайшла силу спитати:
— Хто ви такий?
— Я ангол, — відповів голос.
— Що?…
— Я ангол; я ангол-охоронець Моріса.
— Повторіть!.. Я, мабуть, божеволію… нічого не розумію…
Моріс, розуміючи не більше за неї, чомусь засоромився. Похапцем надягши аби-як свою піжаму, він зіскочив з ліжка, вкритий ії квіточками. Правицею, озброєною черевиком, він зробив погрозливий жест, а суворим голосом заявив:
— Ви болван! Будь ласка, йдіть звідси, кудою прийшли.
— Моріс д'Еспарв'є, — почав знову ніжний голос. — Той, кого ви шануєте як свого творця, дав кожному свому вірному доброго ангола з дорученням радити й обороняти його: це непорушне переконання батьків, обґрунтоване на кількох місцях святого письма; церква однодушно визнає його, не накладаючи, проте, анатеми на тих, хто додержуеться иншої гадки. Ви бачите перед собою одного з цих анголів, — вашого власного, Морісе. Мені було доручено охороняти вашу непорочність і доглядати вашої чистоти.
— Може й так, — відповів Моріс. — Але, що ви людина не з порядного громадянства, так це річ
