Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/79

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Ха-ха-ха! Так це ви, значить, бешкетували в батьковій бібліотеці і довели нещасного дядька Сар'єта до божевілля? Він же, знаєте, став уже повним ідіотом.

— Заклопотаний здобуттям вищого знання, — відповів ангол, — я не міг уважати на цю нижчу істоту; коли ж вона надумала стати на перешкоді моїм шуканням і турбувати мою працю, я й покарав її за її настирливість.

— Одної зімової ночи, в залі філософів і глобів, я тричі стукнув бібліотекаря по голові дуже важкою книжкою, що її він силкувався вирвати з моїх незримих рук. А оце недавнечко, взявши могутньою рукою з концентрованого повітря коштовний рукопис Йосипа Флавія, я нагнав цьому дурникові такого жаху, що він з вереском вибіг у вестибюль і там (позичаю у Данте Аліґьері потужне слово) упав, як падає мертве тіло. За це він був скомпенсований, бо ж ви, мадам, щоб спинити кров з його рани, дали йому свою надушену хусточку… Це трапилося того дня, коли, як що пригадуєте, ви вперше сполучилися з Морісом за небесним глобом поцілунком у губи.

— Добродію! — хмурячи брови скрикнула ображена Жільберта, — я не дозволю вам…

Але зразу ж спинилася, зауваживши, що вимагати до себе звичаєвої пошани в цю як раз хвилю — ніби не доводиться.

Ангол спокійно провадив далі: — Я вирішив дослідити саме коріння віри і спочатку заходився біля пам'яток юдаїзма. Я перечитав усі жидівські тексти.