про те думають. Одним словом, це швидче неосвічений і чванькуватий деміург, ніж якийсь там бог. Ті, хто, як і я, знають справжню його природу, звуть його Ялдабаофом.
— Як кажете?
— Ялдабаофом.
— Що ж це таке, той ваш Ялдабаоф?
— Я ж вам сказав: це деміург, що його ви в свому засліпленню шануєте як єдиного бога.
— Ви божевільний. Не раю вам росказувати такі дурниці абатові Патуйлеві.
— Я зовсім не надіюся, любий Морісе, розвіяти густу темряву під вашим черепом. І я тільки повідомляю вас, що йду битися з Ялдабаофом і маю надію його перемогти.
— Нічого у вас не вийде, побачите.
— Люцифер уже раз похитнув був його трон і на одну хвилину позбавив його певности своєї перемоги.
— Як ви зветеся?
— Між анголами й святими Абдіель, між людьми — Аркадій.
— Ех, бідолахо мій Аркадіє, мені дуже прикро бачити, що ви ступили на таку кепську путь. Ні, признайтесь, що ви глузуєте з нас. Я чудово зрозумів би вас, коли б ви покинули небо для якоїсь жінки; адже кохання штовхає нас на найбільші дурниці. Але ви нїколи не примусите мене повірити, що ви, бачивши на небі бога в лице, знайшли потім істину в книжковому хламі дядька Сар'єта. Ні, це ніколи не влізе в мою голову.
