Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/91

 

РОЗДІЛ XII

де росповідається, як ангол Мірар, несучи з собою милості й утіхи для кварталу Елізейських полей у Парижу, побачив кафешантанну співачку Бушотту і покохав її

Ангол рушив улицями, де в рудому тумані блимали жовті й білі огні лихтарів, дихали засапавшись коні і хутко мигтіли прожекторами автомобілі. Пірнувши в темні хвилі пішаків, що невпинно пливли в усі боки, він перейшов столицю з півночи на південь, простуючи аж до безлюдних будьварів лівого берега. Поблизу старих мурів Пор-Роялю є там невеличкий ресторан з освітленими що-вечора спітнілими вікнами. Спинившись біля нього, Аркадій вступив до залі, звідки линули густі й теплі пахощі, так приємні закацюблим од холоду й голоду бідолахам. Повівши оком, побачив він тут руських нігілістів, італійськіх анархістів, утікачів, конспіраторів, бунтарів усього світу, — старі мальовничі голови, що з них пливло волосся чубів і борід, як струмені й водоспади з урвищ, юнацькі обличчя аскетичної суворости, похмурі й жорстокі погляди, світлі безмежної ніжности очі, а в куточку — двох руських жінок, одну надзвичайно вродливу, другу ж просто гидку; обидві були цілковито байдужі як до гидоти,