— Це ти, любий Аркадіє, — заговорив Теофіль. — От ми і вкупі в цьому світі журби… Я дуже радий тебе бачити, хоч мені й шкода тебе. Нам дуже тяжко тут жити.
Але Аркадій заперечив.
— Друже, твоє бідування минеться. У мене є великі плани і я хочу прилучити тебе до свого діла.
І замовивши дві чашки кави, ангол-охоронець молодого Моріса роскрив свому компаньйонові свої думки й наміри. Він росповів, як, перебуваючи на землі, він віддався трохи незвичній для небесних духів праці, заглибившись у студіювання теологій, космогоній, систем світу, теорій матерії, і найновіших творів про перетворювання і втрату енергії. Пізнаючи, казав він, природу, він повсякчасно мусив бачити й розуміти, що вона цілком спростовує науку пана, кому він служив. Цей розбещений вихвалюванням володар, кого він так довго обожнював, тепер видався йому неуком, дурним і жорстоким тираном. І Аркадій зрікся його, звів хулу на нього і запалав бажанням побити його. Його планом стало знову підбити анголів на повстання. Він хотів війни і був певний перемоги.
— Але перш за все треба встановити сили ворога і наші, — додав він наприкінці, після чого запитав, чи багато на землі ворогів Ялдабаофа і чи вони дужі.
Теофіль звів на брата здивовані очі. Він наче не зрозумів сказаних до нього слів.
— Любий компатріоте, — відповів він нарешті, — я явився на твій поклик, бо йшов він од старого
