лєґації зявив ся також Бакунін, невтомний заговірник, чоловік сильної волї, що умів імпонувати людям і правити ними, але рівночасно повен суперечних і неясних ідей, яких готов був боронити всїма средствами, бо його непомірна амбіція давала йому глибоку віру в свою непомильність.
Прийшло відразу до спорів між дрібно-буржуазними мрітелями і марксистами. Нїмцї домагали ся безпровлочного розбору пропозиції Рітінгавзена в справі безпосереднього народнього правлїня. Прудонїсти, бакунїсти і С-ка відповідали, що питанє сеї або тої політичної орґанізації не є інтернаціональним але чисто національним питаням. Було очевидно, що «романцї» не вважають за потрібне уживати для визволеня робітничої кляси такої збруї як народно-демократичні держави. Нїмцї твердили, що поза демократизацією окремих держав і стремліннєм до загарбаня в них власти — проґрама Інтернаціоналу неможлива до здїйсненя. Нїмцї були природними віщунами сего нового типу руху, який маємо тепер; «романцї» були з чисто міжнароднїми, себто чисто економічними
