формами боротьби, відкидаючи думку, щоби робітники бороли ся на ґрунтї полїтичного парляментаризму. Одначе Нїмцї вийшли побідно з тої першої сутички, в якій виразно зарисували ся обличча двох ґруп, на які пізнїйше розпав ся Інтернаціонал.
Пізнїйше, як Бакунїн і його союзники зрозуміли, що економістам на завждї замкнено вступ до Ґенеральної Ради Інтернаціоналу, і що їм неможливо приєднати собі більшости в сїй орґанїзації, вони стали люто кричати про самовладу центра і боронити автономії секції. Але на базилейському конґресї їм стало ясним, що: автономія секції представляє переважно національно-політичні робітничі орґанїзації, а центр представляє міжнародній первень економічний, «чисто революційний»; їх кличем було: міжнародня революційна боротьба, а не національна і парляментарна, і тому Бакунїн виступав тут як невмолимий централїст. А що марксісти вважали централїзм як правильну орґанізаційну засаду, то в наслїдок того права Ґенеральна Рада у відносинах до секції і секційних коміте-
