ко розумний крок — зірвали з панами радикалами і без застережень признали ідею колєктивізму. Нема найменшого сумніву, що боротьба Інтернаціоналу повинна була проявитися передовсім в формі ріжнородности, приміненій до відносин країни — в формі національно-політичної боротьби. Суть і ціли її повинні були лишитися ті самі, але новоповставші, або зростаючі і дозріваючі великі національні держави представляли відмінні до себе відносини для робітників ріжних країн: робітники мали не зовсім однакового ворога і не зовсім однакові средства боротьби. Але ріжнота завдань і відповідний до того зріст автономій окремих національних організацій не повинен був в жадному випадку нарушувати міжнародної солїдарности робітничої кляси.
Та власне той процес повстаня великих держав доводив до великих воєн та ставив Інтернаціонал в дуже прикрому положеню і викликував сутички серед самих таки робітників.
Крім того парляментаризм — сю форму державного житя, признаку тріюмфу
