ментів, які майже кождого дня сподївали ся соціяльної революції; ті романтики (а були вони щодо раси самі романцї) викликали роздвоєнє в Інтернаціоналї, яке потягнуло за собою його смерть, після якої майже зараз наступило його воскресенє.
Прикрі сторони житя еміґрації, яка грала велику ролю в Інтернаціоналі, заострили ся після Комуни і після того, як ринула нова филя полїтичних збітців, позбавлених звичайно средств прожитку, втомлених, хоробливо самолюбних. Кружкове відокремленє, взаїмні непорозуміня, шорсткість — всї ті прикмети житя засланцїв і еміґрантів зачали давати ся в знаки більше чим колинебудь і надавали внутрішній ідейній боротьбі в Інтернаціоналї вельми несимпатичний вигляд на зовнї. Але зовнїшнїй вигляд може відстрашити від глибокого змісту тільки надто вразливі істоти. В парі з полїтичною боротьбою завждї ходить боротьба одиниць і кружків, яка впрочім значню слабне і сходить на другий плян в міру розвитку широкої партійности. Та для полїтичного борця спори
