вона повинна мати верх над тою послідною.
Вкінці прийшло до явного роздору між аліянтами і членами лєґальних організацій Інтернаціоналу і розпочала ся завзята боротьба, причім побіда за цілий час хилила ся на сторону аліянтів, не дуже то вибагливих у виборі оружа. Також в Еспанії бакуністи виступули як прихильники автономії. Історик Ваке говорить з того приводу: «В приктиці автономія довела би до згуби Союза, як партії політичної. Приймаючи статут автономістів в присутности політичного безправства в Еспанії, Інтернаціонал перетворив-би ся в хаос: його двері стояли би отвором для кождого провокатора, для кождго зрадника.»
Цікава річ, що аліянти домагалися виключеня з мадридської Федерації одного члена за образу в друку прихильних партії професорів і урядників буржуазної републиканської партії.
Але не будемо задержуватися на «успіхах» бакуністів в Іспанії і Італії. Вони нігде не творили нічого тревалого, але з великим поводженєм нищили молоді ще
