ків. Аліянтці передусім намагали ся уневажнити мандат Ляфарга, який тоді працював ще виключно в Еспаніі. Не один з читачів знає світлий дотеп того знаменитого письменника і бесідника. Аліянтці відчули се на власній шкурі. З безпощадною іронією серед шалених криків противників Ляфарг розкривав досить неприличні інтриги еспанських аліянтців. Його піддержував Енґельс. Мандат Ляфарга принято велитенською більшістю. Бурливі подіі трапили ся підчас провірюваня мандатів Барія. Се був Англієць, що постійно проживав в Лондоні, а на конгресі зявив ся з мандатом з Шікаґо. А що був звісний як марксист, то річ природна, що проти нього виступили аліянтці. Вони мали за собою сторонників Гейлиса. Один з його приятелів сказав, що Барі зовсім не є «звісним провідником робітників» в Анґліі, і що він зістав навіть виключений з Федераційної Ради. Тоді Маркс зі свого боку заявив, що се дуже добре, що Барі не належить до числа «звісних робітничих провідників», бо сі панове в Англії запродали ся всі Ґледстонови, Дилкови і С-ці. Повстало страшне замі-
