Але тому, що він кожної днини витрачував багато гроший, а нових не прибувало, то врешті лишилося йому лиш два таляри. Він мусів покинути свою розкішну кімнату і перенестися в маленьку комнатку на піддашу. Прийшлося йому самому собі чистити чоботи і латати їх. З приятелів ніхто тепер до його не зяходив, бо мовляв, дуже високо треба було спинатися по сходах.
Був темний вечір. Вояк не мав за що купити собі свічку. І отсе він пригадав собі про кремінь котру він роздобув у дуплі при помочі покійної відьми. Відшукав її і як тілько вдарив оден раз, аж отсе відчинилися двері і перед ним появилася собака з очима як чашки до чаю і спитала: „Чого вам треба, мій пане?"
„Чого мені треба? Добудь мені грошей!“ — відповів вояк і собака щезла. Але за хвилину появилася знов з вузликом талярів у зубах.
Тоді то зрозумів вояк яка прекрасна річ тая кремінь. Як ударите раз — явиться пес, що стереже міди, як два прибіжить той від срібла, а як три, то той що на золотій скрині сидить. Тепер вояк замешкав знову в розкішній комнаті і знову гарно вдягнувся.
Давні приятелі пізнали його і знову полюбили.
