І погадав він собі. „Жаль, що не мож побачити царівни. Кажуть, що вона така гарна. — Ta що робить, коли вона заєдно перебуває у мідяній палаті!
А мені так хочеться побачити її! Де мій кремінь. Вояк ударив тричі і глянь! - прибіг пес з очима як чайні чашки.
„Хоч тепер ніч, - каже вояк, - та мені хочеться побачити царівну, хоч на оден мент!“
Собака вискочила і ще вояк не вспів оглянутися, як вона вернула з царівною. Царівна сиділа на хребті собаки і спала, та була вона така гарна, що всякий міг повірити, що це була справжня царівна.
Вояк не міг не поцілувати її, так вона йому подобалася.
Поцілував і собака побігла з царівною назад.
А на другий день царівна розказувала своїм батькам, що її снився дивний сон, немов то вона їздила на собаці і вояк цілував її.
„Це на всякий спосіб дивний сон“, - відповіла королева і на другу ніч, одна із старих придворних дам сторожила біля її ліжка, щоб підглянути в чім діло.
Воякови знов захотілося побачити королівну, прибігла собака, взяла її з собою і побігла. При-
