студену ніч, так йому тепло було біля серця безталанної мами, і він показав їй, куди пішла смерть.
І прийшла вона до великого озера, на котрім не було ні корабля, ні лодки. Ані воно не замерзло настільки, щоб можна було перейти по леду, ані не було в ньому такого броду, щоб можна було його перебрести, а всеж таки їй треба було д статися на другий беріг, щоб відшукати свою дитину. І припала мати до води, щоби випити воду з озера, хоч воно й неможливо для чоловіка. Але засумована мати гадала собі, що станеться чудо.
„Hi! - відповіло море, - з того нічо не вийде. Знаєш що? Я дуже люблю перли, а твої очи кращі всіх перел на світі. Дай мені їх, а я тебе перенесу до великої теплиці, де жиє смерть і ростуть цвіти й дерева, а кожня з тих квіток і кожне з тих дерев це людське життя.
„О, я все віддам, щоб тільки назад дістати свою дитину“, відповіла заплакана мати. І вона ще гірше плакала і очи її повилітали з голови й перемінилися на дні озера в перли.
І знялася хвиля і перенесла матір на другий беріг, де стояв великий зачарований дім. Годі було сказати, чи це гора, покрита лісом, чи будинок.
А мати не бачила його, бо вона виплакала свої очи.
