Сторінка:Андрій Ніковський. Микола Джеря (Літературний аналіз) (1926).djvu/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ків, і вже було 17 років по кріпацтві, отже ніяк не вийде записувати Левицького в ту плеяду борців з кріпацькою неволею, що стільки лаврів поклала на себе в 40-ві й 50-ті роки, коли цей інститут уже також упадав і література тільки фіксувала готовий громадський настрій та дозрілу нікчемність перестарілої соціальної системи. З цього погляду більш свідомою й сміливішою показується іниціятива Котляревського в описові пекла, ніж пізніша праця Тургенева й Маркова Вовчкова, коли сонце кріпацтва було геть навзаході. Отже ні за молодого віку Нечуя-Левицького, коли кріпацтво доходило останніх років, ні пізніше, писавши „Миколу Джерю“, не могло йому те кріпацтво боліти ні фактом існування, ні погрозою нового пришестя, і знов на честь Левицькому доводиться признати, що соціальний його розум проглядав глибоко у суть соціальних відносин, пильно тримаючи свідомість письменника як на уважному ви вченню певних причин громадських явищ, так і на можливих, і добре в нього вгаданих, наслідках. Отже тенденція письменникова провадить нас не тільки до висновків про вплив кріпацтва чи, загально, всякої соціяльної неволі, на долю, на психіку людську, але й до думки про тяжке господарське становище нашого селянства через несправедливо доконане визволення з неволі тим препрославленим актом 19-го лютого 1861 року. Яле про цю тенденцію — далі, пізніше.

Тему „Миколи Джері“ Левицький подав і виявив твердо й окреслено. Тут зовсім зникає довголітня традиція російської й почасти української літератури — доводити всім своїм твором, що мужики-кріпаки теж люди, що їм властиві не в меншій (але своєрідній) мірі мало не ті самі почування, що й па-