Сторінка:Андрій Ніковський. Микола Джеря (Літературний аналіз) (1926).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


висока шапка, потім лице з вирячкуватими неласкавими очима. Це осавула, і він горлає, щоб завтра люди йшли на панщину.

Осавулин голос дав знати, що свято скінчилось.

Нимидора була з сусіднього села й кріпачка в сусіднього пана.

Джеря просив, благав; але все те нічого не помогло: пан сказав, що пустить Нимидору тільки тоді, як з Вербівки яка-небудь дівка вийде заміж у Скрипчинці.

Випадок — мужицький богі — допоміг молодятам подружитись. Відгуляли весілля, трошки по-сирітському, але все-ж як у людей. Починається нове життя, у новім сполученню та гурті.

Ввечері по-під дворами їздив осавула на коні і загадував усім на панщину до току. Крик осавули дав знати людям, що весілля скінчилось.

Весілля, піп, переїзд, горілка, цеб-то побутова фіксація акту одружіння, коштують грошей, а їх треба відробити. Чом-же, мужик це може:

„То заробимо. Хіба-ж не маємо рук чи що?“ обізвався син.

„А коли-ж ми його заробимо? Хіба за тією панщиною похопишся заробити?*' сказав батько.

„Бодай ту панщину дідько забрав до пекла!“ промовив син.

Ось вам перший рефлекс на панщину — до дідька!

Єсть і дужчий:

Нема селянинові часу, способу, спроможности працювати на себе, виконувати найприродніше своє бажання.

Тепер він мав жінку, і як йому хотілось, щоб Нимидора була щаслива, щоб і він був щасливий та робив сам на себе, не на чужих людей.