Сторінка:Андрій Ніковський. Микола Джеря (Літературний аналіз) (1926).djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Але все йде на пана, чи то рік плохий чи-не дай, боже, — добрий.

„Коли ми, тату, перемолотимо оці скирти?“ спитав Микола.

„А тоді, як помремо“, сумно одказав батько, „а як ці змолотимо, то бог уродить другі, може ще довші“.

Микола задумався і з усієї сили так уперіщив снопа, аж рипиці луснули, і бич одскочив.

Рефлекс, як бачимо, дужчає. Аж почав осавула заганяти селян на панські жнива відробляти згінні дні, що їм тільки в-осени черга була-б; у селян жито вже сиплеться, треба хапатися з своїми жнивами, тому Микола різко виступив проти наказу.

Осавула замахнувся на Миколу на гайкою. Микола одскочив у жито, піднявши серп угору. Осавула круто повернув коня і поскакав на панський лан.

Це рефлекс третій. Далі вже нікуди: або-ж він піде за старим своїм батьком та иншими селянами, або мусить перейти до чину. Але це стосується до Джері, власне того, як тверда доля вибила з нього іскру протесту і як далі він гартувався на борця і протестанта.

Про це ще маємо говорити. Поки що слід лиш те відзначити, що мужицький хліб мало не вклякнув, що вибитий різками Микола мусів уночі з жінкою вижинати хліб.

Все тіло в Миколи боліло й щеміло, боліла й душа його, та він мусів гнути спину. Нимидора кидалась на жито з серпом, як огонь на суху солому.

Наслідки від цеї зажерливої, запальної праці були малі:

Панський хліб був уже вижатий: все поле було вкрите копами, як небо зорями, а людський хліб, стояв, похилився й навіть уже сипався.