Сторінка:Андрій Ніковський. Микола Джеря (Літературний аналіз) (1926).djvu/18

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Селянинові вже кладуться зморшки на чоло, — ніяк не піднятися, ніяк не довести до ладу свого господарства.

„Вмер батько... і за мертвого плати подушне, і за живих плати подушне. Я вже не знаю, чим винна та душа, що за неї треба що-року платити“.

„Дасть бог, уродить хліб, то й заплатимо“.

„Нехай-же передніше вродить; а коли вродить, то чи дасть пан завчасу його зібрати“.

Досить прикладів, бо ясно, в чому тут справа.

Панська, владна над селом, економія вносить деструкцію в селянське господарство, і в цій деструкції лежить причина всього мужицького лиха, біди, злиднів, хвороби і хмарного світогляду. Сам пан, тут — Бжозовський, у повісті навіть не фігурує, — хіба що раз, коли він кидається на селян з кулаками і другий раз, коли селяни кидаються з кулаками на нього. Дктивна воля панова, добра чи лиха, не може мати в цих відносинах ніякого значіння, бо тут на певні здобутки з землі, на якісь цінності претендують два конкуренти: поміщицтво, з його безнадійними вже сил куваннями обробляти землю не найманою, а невільницькою працею, і селянство, з його непереможнім пориванням до власного господарства, до економічної незалежности. Два табори: з них один уже втратив розум і надію на порятунок ослаблого господарства — панський, а другий — селянський, чужий, ворожий, з почуттям якихось близьких можливостей для праці й нормальної людської заможности.

Між цими таборами звязок та інерцію влади тримає символічна постать витрішкуватого осавули, завжди дратуючи селян виміром часу за панщанними роботами. В дні помсти на його впадає перший батіг.

Отже, відсилаючи читача до написаних і сказаних, в